Своє підсумкове засідання за 2021 рік Клуб банкірів присвятив не справам минулого, а амбітним планам  на майбутнє, адже темою обговорення став ВВП України і перспективи його зростання.      Поділитися своїм баченням такої надзвичайно важливої для вітчизняної економіки теми зібралося  чимало фахівців, зокрема директор  департаменту координації фінансової політики Міністерства економіки України  Тетяна Сисоєва, Голова Спостережної ради Кристалбанку Вадим Копилов, радник Голови правління Укргазбанку Владислав Кравець, Голова правління Агентства по рефінансуванню житлових кредитів Сергій Волков ,доктор економічних наук, завідувач сектору грошово-кредитної політики Національного інституту стратегічних досліджень Дмитро Гладких, доктор економічних наук, професор, завідуючий сектором інституціональної економіки Інституту економіки та прогнозування НАНУ  Олег Яременко та інші.

   А відкрив обговорення заступник Голови Ради Національного банку України Василь Фурман, який поділився своїм баченням ,за який час ВВП України може сягнути 1 трлн доларів. На його думку, що можна і за 10 років, якщо номінальний ВВП буде зростати щороку на 20,2%,можна і за 15 років, якщо ВВП зростатиме щороку на 13,2%.

  А реалістично, вважає Василь Фурман, ВВП буде зростати на 10% на рік.

Далі слово було надано  заступнику директора Інституту економіки та прогнозування,чл.-кор.НАНУ Сергію Корабліну.

  Він у своєму виступі торкнувся концептуальних питань економічного зростання в Україні.

  І зокрема підкреслив проблематичність визначення показника потенціального росту ВВП.

   Було зазначено, що попри поширене уявлення, що цей параметр для України становить 4% на рік, його кількісне обґрунтування де-факто відсутнє. Було наголошено, що це має неабияке значення з кількох причин. Адже, саме такі прогнозні параметри закладаються як в стабілізаційні програми МВФ, так і у програмні документи уряду та  центрального банку країни. Проте така динаміка є нижчою за фактичні темпи зростання економік, що розвиваються. Внаслідок цього формується «модель динамічного відставання», коли нібито зростаюча економіка з кожним роком виявляється все більш позаду від своїх конкурентів. Для України зазначене є ще більш проблематичним, оскільки фактичні темпи зростання її національної економіки є меншими за потенційні й часто майже удвічі поступаються середнім по країнах з ринками, що формуються. За таких обставин наші майбутні горизонти явно позбавлені бажаної привабливості.

Інша проблема економічної динаміки України пов’язана з відсутністю цільових показників зростання ВВП. Адже на практиці застосовуються лише  прогнозні його параметри. Уявлення ж, що за дотриманням лімітів по бюджетному дефіциту (3% ВВП), державному боргу (60% ВВП) та цільовій інфляції (5±1%) можна гарантувати максимальні темпи зростання, не мають практичного підтвердження. У цьому сенсі показовим є той факт, що напередодні глобальної кризи 2008-2009 рр., коли падіння вітчизняного ВВП перевищило «-15%», рівень державного боргу в Україні становив лише 9% ВВП. Не менш вражаючим тоді був досвід і прибалтійських економік, спад яких перевищив «-14%» за рівнем державного боргу від 4% ВВП (Естонія) до 11– 13% ВВП (Латвія та Литва, відповідно).

Щодо максимізації економічної динаміки завдяки утриманню цільової інфляції (5±1%), то в цьому відношенні показовим був 2020 рік, коли на тлі зниження цінової динаміки до зазначеного рівня економічний спад в Україні становив «-4%».

Враховуючи структурні (сировинні) вади вітчизняної економіки, можливість її сталого прискорення прямо пов’язана з підвищенням її технологічного укладу. Проте розраховувати на це при чинних рівнях валового нагромадження капіталу (7,5% ВВП у 2020 р. та 1,4% ВВП у І півріччі 2021-го), на жаль,не можна»,-констатує Сергій Кораблін.             

    Взяв участь у обговоренні і заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень, д.е.н Ярослав Жаліло. Він наголосив, що економічне відновлення у посткоронакризовий період критично залежить від освоєння нових інструментів економічної політики, адаптованих до нових викликів.

Одна з визначальних проблем глобального масштабу – подолання інституційної інерції, яка перешкоджає адаптації політик до змін. Зміни відбуваються в переосмисленні цінності споживання, відповідно – цінності ресурсів, способах залучення праці, особливостях логістики, режимах виробничої діяльності, поширенні Індустрій 4.0 та 5.0 тощо.

Ця інституційна інерція може перешкоджати адаптивності функціонування головних управлінських інститутів. Зокрема – Нацбанку. Але вона так само може гальмувати й адаптивність приватних суб’єктів – тоді зменшення державного вручання в економіку не синхронізуватиметься з активізацією економічного відновлення.

Незважаючи на проведення проактивної монетарної політики багатьма країнами світу, монетарний чинник далеко не єдиний в активізації глобальної інфляції. Значну роль відіграють криза логістики, ресурсні дефіцити, вимоги щодо впровадження «зеленої» економіки, зростання енергетичних цін та потреби енергомодернізації, вплив позаекономічних ризиків. Відповідно, необхідні інші інструменти антиінфляційної політики, які дієвим чином доповнювали б систему інфляційного таргетування,  враховуючи витрати структурних змін,

Період активного фіскального стимулювання у світі наразі змінюється на спроби нейтралізації викликаних ним проінфляційних чинників. Країни знову втягуються у монетарно-фіскальні «гойдалки», які гальмують економічне відновлення. Виходити з режиму «гойдалок» слід шляхом впровадження інституційних інструментів, які запобігають деформуючій ролі та проінфляційності фіскального стимулювання. Серед таких інструментів – удосконалення контролю над каналізацією коштів – через цифрові інструменти та засоби громадського контролю, в т.ч. партисипативне бюджетування. Важливе також досягнення інституційної сумісності для адекватного освоєння міжнародної допомоги та запобігання блокуванню фіскальних допомог через міжнародні угоди.

За таких умов у подальшому можливе загострення конфлікту трьох цілей НБУ (цінова стабільність – фінансова стабільність – економічне зростання), через що виникне управлінське «зависання» цього інституту. Отже, для адекватного дотримання цілей Нацбанк має виходити за рамки суто монетарної проблематики та сприяти структурним змінам, без яких внутрішньої суперечливостей цілей не уникнути»,-вважає Ярослав Жаліло.                                                                                                                              Також попросив слова  і завідувач відділу фінансових ринків Академії фінансового управління Анатолій Дроб‘язко. У своєму виступі Анатолій Дроб‘язко вказав, що з 2019 року світова економіка знаходиться у полоні коронамічної кризи. Тобто економіка стала заручницею медицини. Ця криза є не притаманною для економічних циклів розвитку економічних процесів, і на сьогодні важко сказати коли вона закінчиться в зв’язку з появою нових штамів кризи. Але виникає питання, що буде після корона кризи.

Уряди розвинених країн у 2019-2021 році для подолання кризи використали ті ж самі методи, що і в період кризи 2008-2009 років. Кількісне пом’якшення, пряма дотації громадян і фірм, зниження облікової ставки (ціни на гроші). Це було названо «геліокоптерною монетизацією економіки». Ці заходи підтримки платоспроможного попиту вже створили низку нових економічних проблем. Загальне збільшення державних боргових зобов’язань, «фінансові бульбашки» на фондових біржах, вибуховий розвиток ринку цифрових валют, підвищився рівень інфляції до тридцятирічних максимумів в провідних економіках. Тобто, в світовій економіці розвиваються процеси, які суттєво впливають на майбутні конкурентні можливості фірм, змінюються товарно-матеріальні потоки та економіки країн в цілому. Заблоковані кризою фірми намагаються  вирішувати проблему виживання та збереження свого місця на ринку. Уряди також розуміючи труднощі, з якими стикаються ці заблоковані кризою фірми  намагаються максимально допомогти їм у підтримці, їхньої здатності існувати на ринку підтримуючи цілі економічні кластери. Цей тип допомоги, у свою чергу, може становити іншу загрозу, пов’язану з майбутньою життєдіяльністю цих фірм, яка може стати досить складною економічною проблемою в пост пандемічний період. Уряд допомагає всім – конкурентоспроможним і тим, що на межі банкрутства і до коронакризи. Має місце формування «зомбі економіки» у найближчому майбутньому, тобто фірм, які втратять платоспроможність, не розрахуються по зобов’язаннями, таким чином генеруючи ефект «доміно» в розрахунках.

Україна з малою відкритою сировинною економікою має шанс отримати ніщивний економічний удар, який вже проявляється у зростанні інфляційних процесів як на споживчому, так і на промисловому ринках.

Основним принципом банкрутства має бути сентенція як знайти баланс між інтересами кредиторів та швидкою ліквідацією нежиттєздатних фірм з метою оздоровлення економіки шляхом витіснення нежиттєздатних фірм з ринку. Один з найважливіших аспектів економічного розвитку в період після пандемії буде ліквідація зомбі-економіки»,- підкреслив Анатолій Дроб‘язко.                                                                                   

    У засіданні також взяли участь Євген Бублик, д.е.н, провідний науковий співробітник  Інституту економіки та прогнозування НАНУ, Євген Степанюк, радник Голови Ради Національного банку України ,Олеся Листопад, заступник Голови правління АТ  Європейський промисловий банк, Віталій Миронюк, керівник Центрального регіону корпорстивного бізнесу Акордбанку, заслужений економіст України Тамара Кліточенко та інші.

   Підбиваючи підсумки засідання Сергій Кораблін та Людмила Мостова щиро подякували всім учасникам засідання за активну участь у зацікавленому професійному обговоренні ,як під час цієї зустрічі ,так і протягом всього 2021 року і привітали всіх з наступаючим Новим роком.