25 травня в Державній навчально-науковій установі «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України відбулося засідання Клубу банкірів на тему: «Банківська система України: як підвищити життєздатність вітчизняних банків». Засідання відкрили голова Ради Клубу банкірів Людмила Мостова та член-кореспондент Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор, Президент ДННУ «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України Тетяна Єфименко. У засіданні взяли участь банкіри, фінансисти, вчені-економісти, банківські експерти, тощо. Для учасників засідання було підготовлено низку презентацій з обговорюваної теми.

Так, Анатолій Дроб’язко, кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник відділу координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики Академії фінансового управління розповів присутнім, що показують індикатори діяльності банків у 2016 році. Він зокрема сказав: «Тренди індексу споживчих цін, індексу цін товаровиробників та зміни обмінного курсу за двадцять років, дванадцять років і сім років вказують на те, що існує велика кореляція між динамікою показників і те що гривня втратила одну з основних функцій – функцію накопичення капіталу. Зростання цін відбувалося на тлі низхідного тренду грошових агрегатів і скорочення реальної заробітної плати. У 2015 р. темпи приросту усіх монетарних агрегатів потрапили у зону від’ємних значень і досягли свого історичного мінімуму. Тобто, галопуюча інфляція відбувається в умовах грошового голоду у реальному секторі.

Світові, зокрема, європейські, тенденції монетарного і банківського регулювання спрямовані, з одного боку, на обмеження ризикованості операцій банківської системи на фінансовому ринку, а з іншого – на підтримку економічного зростання, інтенсивне кредитування реального сектору, зокрема малого і середнього бізнесу.

Не зважаючи на зменшення кредитних портфелів банків економіка почала зростити, що вказує на те, що банківська система втратила позиції локомотива ринкових перетворень. Більше того, керівники ряду банків, особливо із іноземним капіталом скаржаться на те, що маючи зайву ліквідність, вони не бачать платоспроможних позичальників. Більше того, Україна рік до року не освоює гроші, що були виділені Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку по програмах розвитку інфраструктурних та екологічних проектів.

В умовах зайвої ліквідності банків, важливою проблемою процентної політики НБУ є надвисокі ставки за депозитними сертифікатами НБУ, які блокують кредитування економіки і поглиблюють диспропорції міжбанківського ринку. З початку травня над ринком висить гривнева маса відкладеного попиту на валюту, яка може привести до нової інфляційно–девальваційної петлі. Станом на 1.05.2016 р. на кореспондентському рахунку НБУ та на рахунках  із залучення коштів на депозитні сертифікати НБУ обліковується 98,5 млрд.  грн., з них депозитні сертифікати НБУ  –  62,2 млрд. грн. Більшість банків із зайвою ліквідністю – банки із іноземним капіталом. Державні банки мають ресурс для кредитування, але є проблеми із державними програмами раціонального використання ресурсу.

Тому, в умовах, що склалися, банківський сектор може надати підтримку у зростанні економіки, а може стати генератором наступної петлі кризи. Але для позитивного розвитку сценарію необхідні реформи у напрямку захисту прав кредиторів, прозорої політики регулювання галузі, створення рівних умов конкуренції.», - наголосив Анатолій Дроб’язко.

А кандидат економічних наук, докторант кафедри банківської справи “Київський національний економічний університет імені Гетьмана” Роман Корнилюк проаналізував: «Присутність іноземних банків в Україні», в якому поділився з результатами емпіричного дослідження про реакції іноземних і вітчизняних банків на кризові явища 2014 - 1 кварталу 2016 р.р. Аналіз рівня дефолтів та розподілу індикаторів рентабельності, ліквідності, достатності капіталу, резервування кредитних ризиків показав, що іноземні банки виявилися більш стійкими до економічної кризи в порівнянні з приватними вітчизняними, хоча погіршили власний фінансовий стан. 

Головними причинами високої стресостійкості іноземних банків стали: фінансова підтримка материнських структур; вища лояльність вкладників; менш ризикова політика фондування з меншою залежністю від ресурсів роздрібних вкладників; своєчасний вихід більшості іноземних банків з високомаржінального бізнесу споживчого кредитування; ефективна стратегія зниження витрат і реорганізації мережі.

Відносно потенційних загроз присутності іноземних банків, доповідач зазначив, що політичні ризики на даний момент не впливали у зв’язку з високою роздробленістю структури країн групи іноземних банків і помірною концентрацією системи. Але, не дивлячись на позитивний історичний досвід, банківським регуляторам і стейкхолдерам потрібно докладати зусиль до моніторингу фінансового стану і потенціалу впливу іноземних банків. 

Через високу структурну неоднорідності групи іноземних банків рекомендується диференційований підхід до їх врегулювання: замість повідомлень про плюси і мінуси іноземного капіталу необхідно приймати індивідуальні рішення в залежності від рівня проблемності кожного окремого дочірнього банку, в повній відповідності з нормами законодавства; бажано враховувати макропруденційний підхід і роль окремих банківських груп в генерації системного ризику. Рішення регуляторної дилеми між рівним відношенням до учасників ринку і специфікою іноземних банків дозволити максимізувати корисність іноземного капіталу в інтересах стійкого розвитку банківської системи України.», -  підкреслив Роман Корнилюк.

Крім того увазі присутніх були запропоновані також доповіді «Аналіз випадків визнання банків неплатоспроможними у 2014–2016 роках» кандидата економічних наук, старшого наукового співробітника  відділу координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики Академі фінансового управління Геннадія Бортникова та презентація на тему: «Прогноз рівня концентрації банківського бізнесу в Україні», яку підготувала кандидат економічних наук, асистент кафедри менеджменту банківської діяльності Київського національного економічного університету імені Гетьмана Катерина Суторміна. Вона переконана, що функціонування банківської системи повинно виходити з необхідності формування нового типу банку, більш стійкого до кризових потрясінь. У цьому зв'язку особливого значення має виявлення тенденцій розвитку процесів концентрації капіталу в банківській системі. Процес концентрації в банківській сфері, з одного боку, повинен надати банкам фінансову міць і кращу диверсифікацію ризиків при підвищенні забезпеченості власним капіталом. Але, з іншого боку, концентрація капіталу здатна принести додаткові проблеми, пов'язані з посиленням системних ризиків.

Банківський сектор України характеризується нерівномірністю розподілу ринкових часток банків, фрагментарністю, слабкою ринковою позицією більшості вітчизняних банків та високою конкуренцією в сегменті середніх банків.

Аналіз динаміки індексу Херфіндаля–Хіршмана (ННІ) показав, що вітчизняний банківський сектор є низькоконцентрованим, оскільки значення індексу не перевищує граничну межу - 0,10 (або 1000), а відносини між банківськими установами мають конкурентний характер.

До 2015 року не відбувалося істотних змін у рівні концентрації трьох найбільших банків України. Структурні зрушення в банківському секторі заклали підвалини формування нових тенденцій переходу до посткризового розвитку. Встановлено, що за власним капіталом банківський ринок є низькоконцентрованим, значення індексу Херфіндаля-Хіршмана (ННІ) зростає номінально під впливом законодавчих вимог та підтримки з боку держави. За активами та кредитами банківський сектор є локально-орієнтованим ринком вільної конкуренції. Ринок депозитів є найбільш концентрованим та динамічно зростаючим, особливо в сегменті великих банків. В цілому збільшення концентрації відбувається виключно за рахунок зменшення кількості банків, без централізації та консолідації, що є негативним явищем.

Аналітична оцінка та узагальнення показників концентрації банківського ринку дозволяє виокремити основні інституційно-структурні угрупування: системний центр (4,4% від загальної кількості банків України, на які припадає 50% активів банківської системи), напівпериферія (23% кількості вітчизняних банків на них припадає 37% активів) та периферія (72,6% від загальної кількості банків в яких зосереджено 13% активів всього банківського сектору), які сформувалися у вітчизняній банківській системі на етапі посткризової трансформації.

Політика посилення концентрації банківського капіталу, яка проводиться в країні, орієнтована, насамперед, на великі банки. Однак, великі банки не зацікавлені формувати максимально наближену до середніх та дрібних клієнтів гнучку та ефективну систему взаємодії, яку досить успішно реалізують менші за розміром банки, орієнтовані на врахування регіональних потреб та особливостей. Вважаємо, що в інституційній структурі вітчизняного банківського ринку повинні працювати різні банки: за формою власності - приватні, державні та іноземні банки; за розміром - великі, середні та дрібні банки. Тоді кожне з інституційно-структурних банківських угрупувань найбільш ефективно реалізуватиме функції у тій сфері, де має конкурентні переваги. Також необхідно зберегти конкурентне середовище та рівновагу не лише в межах банківської системи, але й в межах кожного з угрупувань, надаючи можливості переходу банків з однієї групи в іншу.

Як інструмент регулювання процесів концентрації банківського капіталу необхідно використовувати межі концентрації: економічні, ринкові та інституційні.

Заходи держави у сфері регулювання процесів концентрації банківського капіталу мають спрямовуватися на виконання таких завдань: сприяти формуванню суверенної банківської системи з кількома (а не з одним) національними лідерами; розробити стратегію функціонального розвитку банківської системи (принаймні на п’ять років); здійснювати локалізацію іноземного банківського капіталу; створювати умови для підвищення відповідності ступеня розвитку банківської системи задачам соціально-економічного розвитку країни», - вважає Катерина Суторміна.

Своїм баченням цього питання поділився з присутніми і президент Українського товариства  фінансових аналітиків  Юрій Прозоров.